§ 5. Непрямі податки - І. Л. Жук, О. М. Неживець господарське право

§ 5. Непрямі податки

У сучасних умовах прямі податки мають невелику питому вагу у формуванні доходів держави, тому досить розвинута система побічного оподатковування, частка якого в доходах державного бюджету переви-

>>>216>>>

щує 40%. Найважливішим видом непрямих податків є податок на додану вартість, друге місце займає акцизний збір. Такого роду непрямі податки являють собою податки на споживання і реалізуються в цінах на товар.

^ Податок на додану вартість (ПДВ) — непрямий податок, включений у ціну товару, що являє собою частину приросту вартості, що створюється на всіх стадіях виробництва і надання послуг, або після митного оформлення.

Податок на додану вартість є загальнодержавним податком і основним джерелом поповнення державного бюджету України. Більшість питань, пов'язаних із ПДВ, регулює Закон України «Про податок на додану вартість» від 3 квітня 1997 р.

Платниками податку є:

• особи, у яких обсяг оподатковуваних операцій за продаж товарів (робіт, послуг) протягом будь-якого періоду з останніх дванадцяти календарних місяців перевищував 3600 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

• особи, які ввозять товари на митну територію України для їх використання на території України (виняток складають фізичні особи, що ввозять товари в обсягах, що не підлягають оподатковуванню);

• особи, які здійснюють на території України підприємницьку діяльність торгівлею за наявні грошові кошти або роблять послуги з транзиту пасажирів або вантажів через митну територію України тощо.

Об'єктом оподаткування є операції платників податку з:

• продажу товарів (робіт, послуг) на митній території України, у тому числі операції з оплати вартості послуг за договорами оперативної оренди (лізингу) і операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальникові (кредиторові) для погашення кредиторської заборгованості;

>>>217>>>

• ввозу товарів на митну територію України й одержання робіт (послуг), що надаються нерезидентами для їхнього використання або споживання на території України, у тому числі операції із ввозу майна за договорами оренди (лізингу), застави й іпотеки;

• вивозу товарів за межі митної території України і наданню послуг (виконання робіт) для їхнього споживання за межами митної території України.

Звільняються від оподатковування операції з продажу вітчизняних продуктів дитячого харчування; продажу і доставці періодичних видань, книжок, підручників вітчизняного виробництва; продажу товарів спеціального призначення для інвалідів; послуги з реєстрації актів цивільного стану; продажу медикаментів, виготовлених в Україні тощо.

Для розрахунку податку на додану вартість законом визначені дві ставки податку — 20% і нульова ставка. 20% -ва ставка додається до ціни товарів (робіт, послуг), нульова ставка застосовується у випадку продажу товарів на експорт і означає повне відшкодування ПДВ, оплаченого постачальниками за товари (послуги, роботи).

^ Акцизний збір (A3) — це непрямий податок на високорентабельні і монопольні товари (продукцію), що включається в ціну цих товарів (продукції).

Акцизний збір — це непрямий податок на споживачів окремих товарів, визначених законом як підакцизні, стягнутий з них при здійсненні оборотів із продажу таких товарів, виготовлених на митній території України, або при імпортуванні таких товарів на митну територію України.

Акцизний збір включається в ціну підакцизних товарів, до яких відносяться: спирт питний етиловий, горілка, лікеро-горілчані вироби, вино, шампанське, коньяк, пиво, тютюнові вироби, кава, ікра осетрових і лососевих риб, ювелірні вироби з дорогоцінних металів, хутряні вироби, килими машинного виробництва, шкіра й одяг з неї тощо.

>>>218>>>

Платниками акцизного збору є:

• виробники підакцизних товарів (послуг) на митній території України, у тому числі з давальницької сировини;

• нерезиденти, що здійснюють виготовлення підакцизних товарів (послуг) на митній території України безпосередньо або через їх постійні представництва;

• будь-які суб'єкти підприємницької діяльності, інші юридичні особи, що імпортують на митну територію України підакцизні товари, незалежно від наявності вкладених у них іноземних інвестицій;

• фізичні особи — резиденти або нерезиденти, що ввозять підакцизні речі або предмети на митну територію України;

• юридичні або фізичні особи, що купують (одержують в інші форми володіння) підакцизні товари в податкових агентів.

Об'єктом оподатковування є:

• обороти з реалізації виготовлених в Україні підакцизних товарів (продаж, обмін);

• обороти з реалізації товарів для власного споживання, промислової переробки, а також для своїх працівників;

• митна вартість товарів, імпортованих на митну територію України.

Акцизний збір стягується за ставками у відсотках до обороту з продажу й у твердій сумі з одиниці реалізованого товару. Суми акцизного збору, що підлягають оплаті, визначаються платниками податків самостійно, виходячи з обсягів реалізованих підакцизних товарів.

Відповідальність за належне нарахування і стягування акцизного збору з його платників, а також за повне і своєчасне внесення стягнених сум у бюджет несе податковий агент. Податковим агентом є суб'єкт підприємницької діяльності, створений у формі підприємства з іноземною інвестицією, право якого на звільнення від оподатковування окремими

>>>219>>>

податками було підтверджено рішенням суду, уповноважений здійснювати нарахування і стягування акцизного збору з платників податків, а також вносити ці суми в бюджет.

Іншими словами, податковий агент не є платником акцизного збору, але є особою, уповноваженою законодавством нараховувати, стягувати акцизний збір з його платників і вносити його в бюджет, а також нести відповідальність за невиконання або неналежне виконання таких повноважень.

Платники акцизного збору, а також податкові агенти несуть відповідальність за правильність нарахування і своєчасного стягування та сплати акцизного збору в бюджет відповідно до чинного законодавства.

Механізм акцизного збору схожий на податок на додану вартість, тому що ці непрямі податки обидва включаються в ціну товару й сплачуються споживачами.

Однак їх розділяє кілька принципових моментів:

• акцизний збір — податок на товар, податок на додану вартість передбачає оподатковування обороту від реалізації товару;

• податком на додану вартість обкладаються усі види товарів і послуг, акцизним збором — тільки специфічні, підакцизні товари.

Складовою частиною доходів Державного бюджету є митні доходи. Вони поділяються на мита і Державний збір.

Відносини, що виникають при стягуванні митних доходів, як правило, платні. Вони пов'язані з наданням митними органами певних послуг і тому відносяться до неподаткових доходів. Законодавством багатьох країн митні доходи визначені як непрямі податки.

Порядок стягування митних доходів урегульований Митним кодексом України, Законом України «Про єдиний митний тариф» від 5 лютого 1992 р. (з наступними змінами і доповненнями), декретами Кабінету Міністрів України, постановами Кабінету Міністрів України.

>>>220>>>

^ Єдиний митний тариф України — це систематизо-ваде зведення митних ставок, якими обкладаються товари й інші предмети, що ввозяться на митну територію України або вивозяться за межі цієї території. Він затверджується Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України.

Мито — це обов'язковий платіж, що стягується митницею при переміщенні через митний кордон товарів або інших предметів.

Мито сплачують суб'єкти підприємницької діяльності при здійсненні експортно-імпортних операцій, громадяни України, особи без громадянства, які ввозять, вивозять або пересилають товари через митний кордон України.

В Україні застосовуються такі види мита:

• адвалерна, що нараховується у відсотках до митної вартості товарів та інших предметів, оподатковуваних митом;

• специфічна, котра нараховується у встановленому грошовому розмірі на одиницю товарів і інших предметів, оподатковуваних митом;

• комбінована, котра поєднує ці види митного обкладання.

Ставки мит встановлюються або у відсотках, або у твердій сумі від митної вартості товару і є єдиними на всій території держави.

Також Законом України «Про єдиний митний тариф» від 5 лютого 1992 р. передбачені:

• увізні мита — нараховуються на товари й інші предмети при їх ввозі на митну територію України;

• вивізні мита — нараховуються на товари й інші предмети при їх вивозі за межі митної території України;

• на окремі товари можуть установлюватися сезонні ввізні і вивізні мита на термін не більше чотирьох місяців з моменту їх встановлення;

• з метою захисту економічних інтересів України, українських виробників, можуть застосовуватися

>>>221>>>

особливі види мита — спеціальне, антидемпінгове, компенсаційне.

Нарахування мита на товари й інші предмети, що підлягають митному обкладанню, здійснюється на основі їх митної вартості, тобто ціни, що фактично сплачена або підлягає сплаті за них на момент перетинання митного кордону України.

Мито не стягується: із транспортних засобів, що здійснюють регулярні міжнародні перевезення вантажів, багажу і пасажирів; з валюти України, іноземної валюти і цінних паперів; з документів, що надсилаються в рамках міжнародного документообігу в бібліотеки; із товарів й інших предметів, що слідують з митної території України і ввозяться назад на цю територію без обробки або переробки тощо.

Мито нараховується митним органом України згідно з положеннями чинного закону і ставок єдиного митного тарифу України, що діють на день представлення митної декларації, і виплачується як у валюті України, так і в іноземній валюті, яку купує Національний банк України.

Поряд з фіскальною, мито виконує стимулюючу і захисну функції. Захисна функція передбачає створення перешкод для проникнення на територію держави товарів, більш конкурентоспроможних стосовно національних, або тих, у яких не зацікавлена держава.

Платниками державного збору на території України є фізичні і юридичні особи за здійснення в їхніх інтересах дій і видачу документів, що мають юридичне значення, уповноваженими на те органами.

Державний збір стягується:

1) з позовних заяв, заяв у переддоговірних спорах, заяв (скарг) у справах окремого виробництва і скарг на рішення, прийняті щодо релігійних організацій;

2) з позовних заяв і заяв кредиторів у справах про банкрутство, що представляються в арбітражні суди;

3) за здійснення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами;

>>>222>>>

4) за реєстрацію актів цивільного стану;

5) за видачу документів на право виїзду за кордон і про запрошення в Україну осіб з інших країн; за реєстрацію національних паспортів іноземних громадян; за видачу візи іноземному громадянину, а також із заяв про прийняття громадянства України і вихід з громадянства України;

6) за видачу паспорта громадянина України; за видачу громадянам України закордонного паспорта на право виїзду за кордон або продовження терміну його дії;

7) за прописку громадян або реєстрацію місця проживання;

8) за видачу дозволів на право полювання і рибальства;

9) за операції з випуску цінних паперів;

10) за операції з об'єктами нерухомості, що здійснюються на товарних біржах;

11) за проведення публічних торгів (аукціону, тендера) об'єктами нерухомості;

12) за дії, пов'язані з одержанням патентів на сорти рослин;

Можна виділити два види визначення ставок державного збору: у відсотках до ціни позову, суми договору, вартості майна тощо; у твердих сумах, розмірах частин неоподатковуваного мінімуму доходу громадян, що діє на день сплати мита.

Державний збір сплачується за місцем розгляду й оформлення документів і зараховується в місцеві бюджети.

Складовою частиною системи оподатковування України є місцеві податки і збори.

Місцеві податки і збори — це обов'язкові платежі юридичних осіб і громадян у бюджет місцевого самоврядування, встановлені місцевими радами народних депутатів згідно з переліком Кабінету Міністрів України. Вони витрачаються на фінансування об'єктів соціально-культурного призначення, заходів соціального захисту населення, фінансування правоохоронних органів, органів місцевого самоврядування.

>>>223>>>

Перелік місцевих податків і зборів визначає Закон України «Про систему оподатковування» і зазначений вище. Розглянемо їх докладніше.

^ Місцеві податки:

1. Податок на рекламу стягується за встановлення і розміщення реклами. Об'єктом податку на рекламу є вартість послуг за установку і розміщення реклами. Платниками податку є юридичні особи і громадяни. Граничний розмір податку з реклами не повинен перевищувати 0,1% вартості послуг за розміщення разової реклами і 0,5% за розміщення реклами на тривалий час.

2. Комунальний податок стягується з юридичних осіб, крім бюджетних установ, організацій, планово-дотаційних і сільськогосподарських підприємств. Його граничний розмір не повинен перевищувати 10% річного фонду оплати праці, обчисленого виходячи з розміру неоподатковуваного мінімуму.

Місцеві збори:

1. Готельний збір. Платниками є особи, які проживають у готелях. Граничний розмір готельного збору не повинен перевищувати 20% добової вартості найманого житла (без додаткових послуг). Готельний збір стягується і перераховується в бюджет місцевого самоврядування адміністрацією готелю.

^ 2. Збір за паркування автотранспорту. Платниками є юридичні особи і громадяни, які паркують свої автомобілі в спеціально відведених для цього місцях. Ставка збору встановлюється з розрахунку за одну годину паркування, її граничний розмір не повинен перевищувати 3% неоподатковуваного мінімуму в спеціально обладнаних місцях і 1% у відведених місцях. Збір сплачується водієм на місці паркування.

3. Ринковий збір. Ринковий збір — це плата за торговельні місця на ринках і в павільйонах, на критих і відкритих столах, площадках для торгівлі з автомашин, мотоциклів, ручних візків, що стягується з юридичних осіб і громадян, які реалізують сільськогосподарську і промислову продукцію й інші товари. Ринковий збір стягується за кожний день тор-

>>>224>>>

гівлі. Його граничний рівень не повинен перевищувати 20% мінімальної заробітної платні для громадян і три мінімальні заробітні платні для юридичних осіб у залежності від ринку, його територіального розташування і виду продукції (товару). Ринковий збір стягується працівниками ринку до початку реалізації продукції.

4. ^ Збір за видачу ордера на квартиру. Стягується за послуги, пов'язані з видачею документа, що надає право на заселення квартири. Граничний розмір збору не повинен перевищувати 30% неоподатковуваного мінімуму на момент оформлення ордера.

5. Збір із власників собак. Платниками збору з власників собак є громадяни — власники собак (крім службових), які проживають у будинках державного і громадського житлового фонду і приватизованих квартир. Граничний розмір за кожну собаку не повинен перевищувати 10% неоподатковуваного мінімуму.

^ 6. Курортний збір. Платниками курортного збору є громадяни, які прибули в курортну місцевість. Граничний розмір курортного збору не може перевищувати 10% неоподатковуваного мінімуму.

^ 7. Збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі. Збір — це плата за оформлення і видачу дозволів на торгівлю в спеціально відведених для цього місцях. Збір стягується з юридичних осіб і громадян, які реалізують сільськогосподарську, промислову продукцію й інші товари залежно від площі торговельного місця, його територіального розміщення і виду продукції. Граничний розмір збору не повинен перевищувати 20 неоподатковуваних мінімумів для суб'єктів, що постійно здійснюють торгівлю в спеціально відведених для цього місцях, і один неоподатковуваний мінімум у день — за разову торгівлю.

^ 8. Екскурсійно-туристичний збір. Платниками цього збору є суб'єкти туристичної діяльності, які використовують пам'ятники з метою їх екскурсійного відвідування.

>>>225>>>

9. ^ Збір за участь у бігах на іподромі стягується з юридичних осіб і громадян, які пред'являють коней на змагання комерційного характеру. Граничний розмір збору за участь у бігах на іподромі за кожного коня не повинен перевищувати 3 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

10. ^ Збір за виграш у бігах на іподромі стягується адміністрацією іподромів з осіб, які виграли в грі на тоталізаторі на іподромі, під час видачі їм виграшу. Його граничний розмір не повинен перевищувати 6% від суми виграшу.

11. ^ Збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі, стягується у вигляді процентної надбавки до плати, визначеної за участь у грі. Його граничний розмір не повинен перевищувати 5% від суми цієї надбавки. Сума збору стягується адміністрацією іподромів з учасника гри під час придбання ними квитка на участь у грі.

12. ^ Збір за право використання місцевої символіки стягується з юридичних осіб і громадян, які використовують цю символіку з комерційною метою. Граничний розмір збору не повинен перевищувати з юридичних осіб — 0,1% вартості виготовленої продукції, виконаних робіт, наданих послуг з використанням місцевої символіки, із громадян, які займаються підприємницькою діяльністю — 5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

13. ^ Збір за право проведення кіно— і теле-зйомок вносять комерційні кіно— і телеорганізації, включаючи організації з іноземними інвестиціями і закордонні організації, що проводять зйомки, які мають потребу в додаткових заходах (виділення наряду міліції, оточення території зйомок тощо) від місцевих органів державної виконавчої влади. Граничний розмір збору не повинен перевищувати фактичних витрат на проведення цих заходів.

14. ^ Збір за проведення місцевого аукціону, конкурсного розпродажу і лотерей. Платниками є юридичні особи і громадяни, які мають дозвіл на проведення аукціонів, конкурсного розпродажу і лотерей. Об'єктом збору є вартість пред'явлених на місцеві

>>>226>>>

аукціони, конкурсні розпродажі товарів виходячи з їхньої початкової ціни або суми, на яку випускається лотерея. Граничний розмір збору не повинен перевищувати 0,1% вартості товарів або від суми, на яку випускається лотерея.

^ 15. Збір за проїзд по території прикордонних областей автотранспорту стягується з юридичних осіб і громадян України в розмірі 0,5 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян у залежності від марки і потужності автомобілів, а з юридичних осіб і громадян інших держав — у розмірі від 5 до 50 доларів США.

Суми місцевих податків і зборів зараховуються в місцеві бюджети.

§ 6. Основні напрямки реформування податкової системи України

Українська податкова система формується в складний для країни період переходу до економіки ринкового типу, що супроводжується кризовими явищами практично у всіх сферах громадського життя. Прийняття і дія податків носять непослідовний характер, що само по собі знижує ефективність кожного з елементів податкової системи. Економічна нестабільність висуває підвищені вимоги до стійкості бюджетної системи. У цій ситуації професійність законодавців повинна виразитися в умінні знайти оптимальне співвідношення рівнів податкових ставок, адекватних сучасному моменту. Для отримання оптимальних податків, на наш погляд, найбільш важливими є такі вимоги:

а) податкова структура повинна сприяти використанню податкової політики з метою стабілізації, оздоровлення і піднесення економіки країни;

б) податкова система повинна бути справедливою, не допускати довільного тлумачення, бути зрозумілою платникам податків;

в) податки повинні по можливості не впливати на

>>>227>>>

прийняття різними особами економічних рішень або такий вплив повинен бути мінімальним;

г) система податків повинна мати мінімум необ-ґрунтованих пільг, бути ув'язаною із загальною політикою ціноутворення і ростом заробітної платні;

д) податки повинні надавати більше свободи підприємництву, інвестиціям, науково-технічному прогресу.

Податкова система може переслідувати різні цілі, що не обов'язково можуть узгоджуватися між собою. Виникають протиріччя, тому і необхідно домагатися тимчасового компромісу. Наприклад, принцип рівності оподатковування вимагає ускладнення адміністративної системи і веде до порушення принципу нейтральності, а регулююча функція податків може порушувати принцип рівності і справедливості.

Існує два підходи до реалізації принципу рівності і справедливості. Перший ґрунтується на принципі вигоди для платників податків. Справедливою податковою системою вважається та, при якій податки, що сплачуються платниками, відповідають користі, яка отримується від послуг держави, або, просто кажучи, справедливість податкової системи залежить від структури державних витрат.

Другий підхід ґрунтується на принципі «здатності платити», згідно з яким податкова проблема розглядається сама по собі незалежно від політики державних витрат, тобто при такій потребі в податкових надходженнях кожен платник податків повинен внести свою частку залежно від здатності платити. Обидва підходи мають як свої переваги, так і недоліки. Кожна з податкових систем містить елементи двох підходів.

Податкова політика в Україні повинна сприяти, насамперед, росту обсягів нагромадження, створенню умов, що полегшують підприємствам відновлення основного капіталу.

Податки — найбільш адекватний свободі господарської діяльності метод взаємин держави як з підприємствами, так і з населенням, найбільш демократичний спосіб економічного регулювання. Нова по-

>>>228>>>

даткова система повинна враховувати принципові зміни в житті країни. Отже, необхідно створити більш розгалужену, кваліфіковану податкову службу для контролю і своєчасної сплати податків.

Варто також забезпечити гнучкість податкової системи, пристосувати її до зовнішньої і внутрішньої економічної кон'юнктури. Насамперед, мова йде про делегування податковим органам права давати відстрочки, розстрочки з оплати податків, стягуванню пені і введення штрафних санкцій залежно від фінансового становища платника податків і перспектив його розвитку, з дотриманням єдиної умови — наприкінці визначеного звітного періоду платник податків зобов'язаний повністю оплатити всю суму заборгованості. При такій схемі можна використовувати і уже випробувану систему податкових кредитів.

Необхідно звести до мінімуму негативний вплив на економіку країни тіньового бізнесу. Аналіз ситуації, що склалася, свідчить про те, що тіньова діяльність приносить збитки однаковою мірою як державі, так і кожному легально працюючому підприємцеві. Тіньова економіка небезпечна ще і тим, що активно залучає до своєї сфери все нових і нових суб'єктів підприємницької діяльності.

Головне завдання стоїть перед податковою адміністрацією і поліцією — не розпорошувати сили на нескінченні перевірки лотків і кіосків, а систематично відпрацьовувати найбільш значні факти ухиляння від сплати податків, попереджати масові порушення податкового законодавства.

Таким чином, поняття податкової реформи містить у собі не тільки зміну законодавства, що регулює розміри і процес збору податків, але і модернізацію самої податкової служби, приведення її у відповідність із уже існуючими ринковими нововведеннями, що могло б на достатньому рівні забезпечувати доходи в бюджет.

Питання для засвоєння матеріалу:

1. Хто має право встановлювати податки?

2. Що таке податки? Хто є платниками податків?

>>>229>>>

3. Перерахуйте головні елементи податків.

4. Які існують податкові системи та способи справляння податків?

5. З яких складових складається податкова система України?

6. На які державні органи покладено функцію контролю над справлянням податків?

7. Визначте обов'язки щодо податків фізичних осіб, юридичних осіб, керівників та посадових осіб підприємств та організацій.

8. Які загальнодержавні податки та платежі встановлено в Україні?

9. Розкрийте сутність єдиного податку.

10. Дайте поелементну характеристику наступних прямих податків: податок на прибуток, прибутковий податок з громадян, податок на власників транспортних засобів, податок на промисел.

11. Дайте поелементну характеристику наступних непрямих податків: ПДВ, акцизний збір, мито.

12. Розкрийте сутність місцевих податків та зборів.

Література:

1. Закон України «Про систему оподаткування» / ВВР України. — 1991. — № 24.

2. Білик М.Д., Золотко І. А. Навчально-методичний посібник для самостійного вивчення дисципліни «Податкова система в Україні». — К., 2000.

3. Гридчина М.В. Налоговая система Украины. — К., 2001.

4. Данилов О. Д., Фліссак Н.П. Податкова система та шляхи її реформування. — К., 2001.

5. Загородніх А. Г., Вознюк Г. Л., Серевко М. Й. Податки, збори, обов'язкові платежі. Термінологічний словник. — Львів, 1998.

6. Кучерявенко Н.П. Налоговое право. — Харьков, 2001.

7. Нагорная Э.Н. Налоговые споры. Соотношение гражданского и налогового законодательства. — М., 2002.

8. Правові основи підприємницької діяльності / За ред. проф. Жук Л. А. — К.: ЕУФІМ, 2002.

9. Фінансове право: Курс лекцій / В.А. Предборський, Жук Л. А., Зюнькін А. Г. та ін. — К.: Правові джерела, — 1998.

10. Щербина B.C. Господарське право. — К.: Юрінком Інтер, 2001.

>>>230>>>

Розділ X

^ ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ

ФІНАНСОВОГО КОНТРОЛЮ ТА ЙОГО

ОРГАНІЗАЦІЯ


6373529820097894.html
6373663906204130.html
6373716392655374.html
6373908948269410.html
6373996135177917.html